неділю, 24 листопада 2013 р.

Виховний захід

«Кохати – значить жити!»



Конкурсно – розважальна програма 
до Дня святого Валентина


Цілі виховного заходу: ознайомити з історією виникнення та світовими традиціями святкування Дня Святого Валентина, як одного із найулюбленіших свят сучасної молоді; зацікавити учнів світовими поетичними перлинами інтимної лірики та драматургії; виховувати у школярів естетичні смаки та культуру взаємовідносин.

Матеріально-технічний супровід:

 декорації (дерев’яний парканчик, картонний муляж балкону Джульєтти);
 відеосупровід (проектна дошка, презентація «Закохані», відеоряд «Зорепад»), аудіосупровід (аудіозапис «Тема любви», пісня Н. Могилевської «Намалюю тобі зорі», пісня  І. Федишин «Зіркою…», пісня В. Леонтьєва «Валентинов день»);
додаткові  матеріали:
крейда, балончик червоної фарби (для вступної сцени), сонце  і місяць, вирізані із кольорового картону, кишенькові ліхтарики (для танцю), дві половинки серця (для святого Валентина), паперові Валентини, ручки, чистий папір (для конкурсів).

 Література:

1. Анна Ахматова. Малое собрание сочинений. – Санкт-Петербург. - Азбука. -2012. – 624с.2. Видиш С.Л. Сутність позакласної виховної роботи [електронний ресурс] / / http://pedsovet.info/3. Поезія. Л. Костенко, О. Олесь, В. Симоненко, В. Стус. –К., Наукова книга. -2013. -272 с.4. Сосюра В. Поезії . - К.:Рад. письменник, 1975 . - 319 с.
5. Шекспір Вільям. Твори в шести томах. Том 1. -Київ., - «Дніпро». -1984

Зміст заходу

На сцені парканчик. Вибігає учень (5 – 6 клас), оглядається, усміхається, витягує крейду і пише на паркані «Оля + Коля = любов», втікає. Виходить інший учень (9 -11 клас), бачить напис, хитає головою, усміхається, витягає балончик з фарбою і пише «Настя, я тебе люблю! В…», йде, гордо, поважно.         На сцену виходять хлопець і дівчина, тихо розмовляють між собою.

Дівчина: - Так, я сьогодні бачила, як хлопчик з першого класу смикнув за кіски свою однокласницю і втік.

Хлопець - О, так він, певно, закохався!

 Дівчина: – Ага! (Сміючись) Я теж так подумала!

 Хлопець( дивлячись на паркан): О! І тут любов!

Дівчина: Та-ак! А зранку ще парканчик був чистенький.

Хлопець: Цікаво, що це за Оля і Коля? А що за таємничий В. так полюбив якусь                Настю, аж витратив балончик фарби?

Дівчина: А мені цікаво, чиї руки так старались пофарбувати паркан, тому що, здається, їм прийдеться зробити це знову.

Хлопець: Не дивно. У нас давно уже прийнято свої великі почуття виражати    
                парканах, лавках, стінах

Дівчина: І дарма. Існує безліч кращих способів виразити свої почуття.

(Обоє поволі йдуть зі сцени, ще розмовляючи)

Хлопець: Ти маєш на увазі вірші?

Дівчина: І вірші також.

 Звучить «Тема любви» із кінофільму «Гардемарины, вперёд!». На проектній дошці з’являються зображення закоханих пар. Виходять дві учениці і читають напам’ять вірші на фоні тихої музики.

 Учениця 1: То змейкой, свернувшись клубком
                    У самого сердца колдует,
                    То целые дни голубком
                    На белом окошке воркует.
 
                    То в инее ярком блеснёт,
                    Почудится в дрёме левкоя…
                    Но верно и тайно ведёт
                    От радости и от покоя.
 
                    Умеет так сладко рыдать
                    В молитве тоскующей скрипки,
                    И страшно её угадать
                    В ещё незнакомой улыбке.
                                                    (Анна Ахматова) 

Учениця 2:      Серед безлічі думок,
                        В океані суму й щастя,
                        Через терни до зірок,
                        Дивна стежка простяглася.


                        Хтось її мина зумисно,
                        Хтось на неї й не ступа,
                       Комусь іти було вже пізно,
                       На півдорозі хтось зверта.


                       Але боятися не треба,
                       Твій шлях підкажуть почуття,
                       Й душа злітатиме до неба,
                       Бо назад немає вороття.


                       Про цю стежину чули всі,
                       Вона - не зрада, не провалля.
                       Хай знає кожен в майбутті,
                       Що ім'я її - КОХАННЯ!!!

Виходять ведучі (у вечірніх нарядах)
 Ведучий: Коли в душі полярна зима, і хтозна, чи настане літо, потрібно, щоб
                пітьму перетнула світла смуга. Що може засяяти таким промінням? 

Ведуча: Немає кращих ліків від смутку, ніж посмішка чи погляд коханої
              людини. Іноді досить погляду чи дотику – і ніби знову провели              смичком по струнах  давно забутої старої скрипки. Мрії линуть, мов у              небі хмарки, зігріті першими променями сонця. І думка, ясна, метка і              легка, знаходить дивне вбрання слів… Так народжуються вічні й              неповторні історії кохання. І кожна з них є  неперевершеною й              унікальною, як унікальним і неперевершеним є давнє і завжди юне              почуття любові. 

Ведучий: Кохання – одне з найбільш піднесених і шляхетних людських
                почуттів. Воно неповторне і вічне, як саме життя. Це найкраще з
                почуттів, дарованих людству. 

Ведуча: Кохання панує над світом. Воно – поза часом.
 

Виходить учень, читає напам’ять вірш Олександра Олеся «Затремтіли струни у душі моїй…» 

Учень:   Затремтіли струни у душі моїй...
              Ніжна, ніжна пісня задзвеніла в ній...
              Що ж до їх торкнулось? Чи проміння дня,
              Чи журба, і радість, і любов моя?!


            Задзвеніли струни ще ніжніш, ніжніш... 

            Мабуть, ти до мене думкою летиш,             

           Мабуть, ти це в'єшся у душі моїй            

          І крилом черкаєш срібні струни в ній. 

Ведучий:   Ось уже 17 століть поспіль закохані всього світу відзначають найромантичніше свято року – День святого Валентина. Цей день називають днем закоханих.

 Ведуча:      Цього дня навіть повітря сповнене коханням. Амури поспішають поєднати пари, почуття яких перевірені часом, і допомагають зустрітися половинкам, які загубилися серед юрби.

 Ведучий:   А з чого, власне, усе  розпочалося? Мудрець повідав істину людині:
                   “Кохання й миле серце – річ одна,
                   Як душі мудрі з розумом єдині,                     Отак і їх ніщо не роз’єдна”.

Ведуча:      Любов’ю “хворіли” в усі епохи. Тому про неї так багато написано. Але повторень немає, бо неповторні самі люди, і кожна особа велична.
 Учень читає напам’ять вірш В. Сосюри «Так ніхто не кохав»           
 

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
В’яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…
Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані…
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

Ведуча: Сьогодні таке гарне свято – День святого Валентина, свято закоханих! Цікаво, а як воно виникло?

Ведучий: Історія цього свята надзвичайно романтична, а назву цей день отримав за ім’ям християнського мученика Валентина.

Ведуча: Невже ж його покарали за кохання?

Ведучий: Так, але через кохання інших, за співчуття і допомогу закоханим. Ось послухай.

(Тим часом на сцену вийшло троє учнів)
Учень 1: Молодий, добрий і чуйний християнський священник Валентин жив у III столітті нашої ери в римському місті Терні. У цей час правив імператор Клавдій II, який шанував військову доблесть і обожнював військові походи, а от до християн був не дуже прихильним. Щоб зберегти воїнський дух солдатів, імператор видав наказ про заборону легіонерам одружуватись. Адже ті, хто мають сім’ю, більше часу проводять саме там і думають зовсім не про благо імперії.
Учень 2: Не боячись гніву імператора, молодий християнський священник і далі таємно вінчав легіонерів з їхніми коханими. Іноді кажуть, що його покровительство було ще більшим – нібито він мирив тих, хто посварився, писав любовні листи за некрасномовних вояків, дарував молодятам квіти.
         Проте за свою доброту Валентин був жорстоко покараний. Наприкінці 269 року нашої ери Валентина взяли під варту, а незабаром вийшов указ про його страту. 14 лютого 270 року указ було виконано. 

Учень 3: Легенда огортає романтичним ореолом і останні дні життя Валентина. За однією з легенд, у нього закохалася сліпа дочка тюремника. Валентин, як священник, що давав обітницю безшлюбності, не міг розділити її почуття, але в ніч перед стратою написав їй зворушливого листа. За іншою версією, Валентин сам закохався у прекрасну дівчину і навіть зміг зцілити її від сліпоти.
 
(Учні йдуть зі сцени)
 Ведуча: Як все було насправді, ми ніколи не дізнаємось, але безперечно одне – молодий християнський священник помер в ім’я Любові. І цієї Любові на його коротке життя йому було відпущено напрочуд багато – і любові від Бога, і любові до прекрасної дівчини, любові до людей, яким він допомагав і як священник, і як лікар, і просто як прекрасна людина зі світлою душею.
 Ведучий: Не дивно, що про Валентина не забули та обрали його покровителем усіх закоханих.
 Ведуча: До речі, виготовлення на День святого Валентина послань – це вже традиція. Написавши своїй коханій зворушливі слова любові, святий Валентин не міг передбачити, що вони перетворяться у величезну кількість любовних записок у віршах та прозі, серйозних та жартівливих. Добре, що є такий день, коли можна освідчитись в коханні всім, хто тобі любий; відкрити свої почуття тим, заради кого хочеться жити, завдяки кому все здається світлішим, теплішим і кращим.
 Ведучий: Особливо цей день важливий для тих, хто вперше відчув це солодке, незрозуміле, неповторне почуття – кохання! Добре, якщо характер дозволяє сказати все щиро своєму коханню, а якщо ні?.. Як  зізнатися в тому, що в тебе на душі? Як підійти до коханої людини, коли тремтить голос та підгинаються ноги? Тоді на допомогу прийде листівка-валентинка – обов’язковий атрибут цього свята.
 Ведуча: А чи знаєте ви, що ідею створення першої валентинки приписують Чарльзу, Герцогу Орлеанському і датують 1415 роком. В цей час Герцог сидів у в’язниці, в одиночній камері, і писав любовні послання своїй дружині.
 Ведучий: Щоб перевірити ваші знання про валентинки, оголошуємо конкурс. Нам потрібні троє бажаючих. Ласкаво запрошуємо вас на сцену.
 Ведуча: (після виходу бажаючих на сцену). Вам потрібно правильно підписати валентинки. Для того, щоб полегшити вам завдання, наголошуємо на тому, що справжня валентинка повинна бути анонімною, тобто без підпису автора. Але одержувач має здогадатись, від кого послання.
 

Роботи оцінює зал, аплодуючи валентинці,  яка сподобалась найбільше.
 Ведучий: Свої почуття можна виразити не тільки словами, а й за допомогою погляду, подарунком, героїчним або просто добрим вчинком.
 Ведуча: А ще про кохання можна сказати мовою танцю…
 
(Танець «Намалюю тобі зорі…»)
 Ведучий: День Святого Валентина в кожній країні святкують по-різному.Наприклад, у середньовічній Англії був поширеним звичай обирати собі “Валентину”. Кілька молодих людей писали на шматочках пергаменту імена, складали їх до капелюха і тягли жеребок. Та дівчина, ім’я якої випадало юнакові, на цілий рік ставала його “Валентиною”, а він, відповідно, її “Валентином”.
 Ведуча: Хлопець складав своїй дівчині сонети, грав на лютні, всюди супроводжував – тобто, був справжнім лицарем. Саме цей звичай оспівувала в своїй відомій пісні Шекспірівська героїня Офелія. До наших часів Британія зберігає ці “язичницькі” традиції. 

Ведучий: Безтурботні італійці святкують Валентинів день по-іншому – вони вважають необхідним робити коханим подарунки, найчастіше – солодощі. Бо вважають - тоді спільне життя обов’язково буде “солодким”. 

Ведуча: Найцікавіше святкують День св.Валентина в Японії. Цього дня на головній площі Токіо проходить “найгучніше зізнання в коханні”. Юнаки та дівчата по черзі горлають що є сили всілякі зізнання в коханні. Хто гучніше прокричить про своє кохання, отримує спеціального приза. 

Ведучий: Ви, шановні глядачі, теж маєте можливість отримати спеціальний приз, прийнявши участь у наступному конкурсі.
 Ведуча: Запрошуємо на сцену дві пари.
 Ведучий: Конкурс має назву «Буриме». Отож кожна пара має скласти чотиривірш з римами до слів «кохання» і «моя»….
 Ведуча: А поки йде робота над створенням вірша, ми пропонуємо вам послухати гарну пісню про кохання
(Звучить пісня, наприклад, І. Федишин «Зіркою…») 
Результати конкурсу (знову переможців обирає зал)
 Ведучий: Мільйони років на землі звучать слова кохання. Здається, сказано було уже все і різними словами. Прожито всі можливі перешкоди і пригоди. Імена деяких закоханих відомі всьому світу, вони стали символами невмирущого і незнищенного кохання.
 Ведуча: Згадаймо Трістана та Ізольду, Ланселота та Гвіневру, Паріса та Єлену.
 Ведучий: Та, безумовно, першість серед усіх цих імен посідають юні Ромео та Джульєтта – невмирущі герої Вільяма Шекспіра. Сьогодні вони завітали до нас, щоб показати, силу і красу справжнього кохання.
 Інсценізація «Розмова Ромео і Джульєтти. Сцена під балконом» 

Входить Ромео.Ромео  Сміється з шраму той, хто ран не мав.
 Вгорі, край вікна, з'являється Джульєтта. 

Ромео Та тихо! В тім вікні сяйнуло світло!
Там схід, сама ж Джульєтта - ясне сонце!
Зійди ж, прекрасне сонечко, і сяйвом
Блиск заздрісного місяця убий!
Він і без того зблід, він занедужав
Від прикрості, що ти - його служниця,
А все ж затьмарила його красою.
Он владарка моя, моє кохання!
Дізналася б вона, як я люблю!
Вона заговорила? Ні, мовчить...
Ну що ж. Нехай. Адже говорять очі.
Я відповім... Який-бо я зухвалець.
Ні, не до мене очі ці говорять.
О, що,  коли  б і справді тії очі
На небі сяли, зорі ж - на обличчі?
Обличчя ясні зорі ті затьмило б,
Як сонечко - ліхтар; та з неба ж очі
Лили б такі  потоки променисті,
Що всі пташки співати почали б,
Подумавши, що то вже сходить сонце!
На руку ось  схилилась край віконця,
Притиснувши долоню до щоки...
Якби мені за рукавичку бути
І доторкатись до щоки її!
 Джульєтта  О лишенько!
 Ромео               Вона заговорила...
Мій світлий ангеле, мов ясні далі,
Ти сяєш наді мною серед ночі,
Як легкокрилий посланець небес
 Джульєтта   Ромео! О, навіщо ти Ромео?
Зміни своє ім'я, зречися батька;
Як  ні, то присягни мені в  коханні,
І більше я не буду Капулетті.

 Ромео (вбік) Послухать - чи  відповісти відразу?
 Джульєтта   Лише твоє ім'я - мій ворог лютий;
А ти - це ти, а зовсім не  Монтеккі...
Що є Монтеккі?  Таж чи так зовуть
Лице і плечі, ноги, груди  й руки
Або якусь частину тіла іншу?
О, вибери собі нове ім'я!
Та  що ім'я?  Назви хоч як троянду,
Не зміниться в ній аромат солодкий!
Хоч як назви Ромео - він Ромео.
Найвища досконалість все  ж при ньому.
Хоч би він був і  зовсім безіменний...
О, скинь же, скинь своє ім'я, Ромео!
Воно ж не є тобою, і  взамін
Візьми мене усю!..
 Ромео  Ловлю на слові!
Назви мене коханим, і умить
Я вдруге охрещусь і  більш ніколи
Не буду зватися Ромео.
 Джульєтта     Хто ти,
Що, притаївшись під серпанком ночі,
Мою підслухав таїну сердечну?
 Ромео   Яким ім'ям  назвать себе - не знаю.
Своє ім'я ненавиджу я сам!
Свята моя, адже ж воно - твій ворог.
Я б розірвав його, коли б воно
Написане стояло на папері!
 Джульєтта  Мій слух не похопив ще й сотні слів
Із уст твоїх, а голос я впізнала:
Хіба ти не Ромео, не Монтеккі?
 Ромео  О ні, свята, знай: що не те й не інше,
Якщо вони для тебе осоружні.
 Джульєтта  Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо?
Як міг ти перелізти через  мур?
Адже високий він і неприступний.
Згадай-но, хто ти: смерть  тебе спіткає,
Як з наших хто тебе застане тут.
 Ромео  Кохання принесло мене на крилах,
І не змогли цьому завадить мури;
Кохання може все і все здолає,-
Твоя рідня мені не перешкода.
 Джульєтта  Вони тебе уб'ють, коли побачать.
 Ромео  В очах твоїх страшніша небезпека,
Ніж  в двадцяти мечах. Поглянь лиш ніжно -
Й мені ненависть їхня  не страшна.
 Джульєтта  О, не хотіла б я нізащо в  світі,
Щоб тут вони побачили тебе!..
 Ромео  Своїм плащем мене прикриє ніч.
Та, як не любиш ти,- нехай знаходять...
Хай краще смерть від лютої злоби,
Ніж довгий вік без ніжності твоєї.
 Джульєтта  Хто показав тобі сюди дорогу?
 Ромео  Моя любов! Вона мене навчила,
Дала мені  пораду
 Джульєтта  Моє лице ховає маска  ночі,
Але на нім пала дівочий стид,
Що ти в цю ніч мої слова  підслухав.
Хотіла б я пристойність зберегти, хотіла б я... та годі прикидатись!
Мене ти любиш? Знаю, скажеш: «Так...»
Тобі я вірю, з мене досить слова.
О, не клянись! Зламати можеш клятву:
Недурно ж кажуть, що з любовних клятв
Сміється сам Юпітер. О Ромео!
Скажи, якщо ти любиш, правду щиру.
Коли ж вважаєш - переміг мене
Занадто швидко, я тоді насуплюсь,
Скажу уперто: «Ні!», щоб ти благав.
Інакше - ні, нізащо в світі! Ні!
Так, мій Монтеккі, так, я нерозважна
І, може, легковажною здаюсь...
Повір мені, і я вірніша буду,
Ніж ті, що хитро удають байдужість.
І я б могла байдужою здаватись,
Якби зненацька не підслухав ти
Любов мою й слова мої сердечні...
Пробач  мені, мій любий, і не думай,
Що мій  порив палкий - це легковажність;
Мою любов відкрила темна ніч.
 Ромео  Клянусь цим місяцем благословенним,
Що сріблом облива верхи дерев...
 Джульєтта  О, не клянися місяцем зрадливим,
Який так часто змінює свій вигляд,
Щоб не змінилася твоя любов.
 Ромео  То чим я поклянусь?
 Джульєтта   Не треба зовсім.
Або, як  хочеш, поклянись собою -
Душі моєї чарівним кумиром,-
І я  повірю.
 Ромео    Серця почуттям...
 Джульєтта  Ні,  не клянись! Хоч ти - єдина радість,
Та не на радість змовини  нічні...
Все сталось несподівано занадто -
Так швидко, так раптово й необачно,
Як  блискавка, що блисне й раптом зникне
Ледь встигнемо сказати: «Он сяйнуло!»
Добраніч, любий! Теплий подих літа
Нехай цю бруньку ніжного кохання
Оберне  в пишну квітку запашну,
Коли з тобою зійдемося ще раз.
Добраніч! Хай у тебе переллється
Той мир, що вщерть моє сповняє серце!
 Ромео   Без нагороди так мене й покинеш?
 Джульєтта   Якої ж  нагороди хочеш ти?
 Ромео  Повинна ти в коханні присягти.
 Джульєтта  Я присяглась раніш, ніж ти просив,
Проте я хтіла б клятву ту забрати.
 Ромео  Забрати клятву? О, навіщо, люба?
 Джульєтта  Щоб бути щедрою і знов віддати.
Таж я того жадаю, що вже маю:
Як море, доброта моя безкрая,
Як море, дна не має і любов,
Що більше їх я віддаю тобі,
То більше їх у мене зостається,
А їм немає меж...

                           Мамка кличе за сценою.
У домі гамір!
Прощай, мій любий!.. Няню, я іду!
Не зрадь мене, Монтеккі мій коханий.
 Актори кланяються і виходять Ведучий: Один німецький філософ сказав: «Любити – це знаходити в щасті  іншого своє щастя».
 

Ведуча: А знаменитий французький письменник Франсуа Ларошфуко, що прославився своїми афоризмами, сказав: «Любов, як привид – всі  про неї говорять, але ніхто не бачив».
 Ведучий: А я вважаю, що любов можна побачити: в усмішці, в очах. Адже це почуття, яке неможливо приховати.

Звучить вірш «Поглянь в мої очі»
Поглянь в мої очі,
Втопися у них...
Там сонце і ночі,
Там образ застиг.
Там радість і смуток,
Там біль і вогонь.
Там чорний відбиток
Пекучих долонь.
Там тепла усмішка,
Солона сльоза.
Там зоряна книжка
І чиста роса.
Там цвіт, що летить
В небеса самоти.
Там серце моє,
Там кохання.
Там ТИ...
 На сцену виходить святий Валентин Св. Валентин: Я прийшов у цей світ, щоб ім’ям своїм святого Валентина благословити любов і люблячі серця. Я отримав перемогу над смертю, тому що вірив – нема сили, могутнішої за любов.
(Піднімає над головою дві половини серця)
Розпадаються імперії, розділяються країни, вмирають люди. Але залишається любов, що з’єднує серця, що народжує безкінечність почуттів, що дарує життя!
(З’єднує половинки).
 Всі разом: Кохайте і будьте коханими!Звучить музика (В. Леонтьєв «Валентинов день», приспів).
 

 



четвер, 21 листопада 2013 р.

Позакласна робота

Тиждень світової літератури


План проведення
Понеділок

День Античності

1. Оголошення тижневої вікторини «Знавець світової літератури»

2. Випуск шкільної газети «Античність – колиска світової літератури»

3. КВК «Міфи народів світу» (6 – 8 класи)


Вівторок

День фольклору

1. Конкурс малюнків «Герої народних казок»

2. Брейн – ринг «Фольклор – скарбниця мудрості»  (5- 6 класи)

3. Ігрове шоу «Веселий ярмарок»


Середа
День поезії

1. Конкурс на кращого читця поетичного твору           (5 - 11 класи)

2. Літературна вітальня «Ми всі – частинки одного живого світу» (Тематичний вечір, присвячений творчості Сергія Єсеніна)


Четвер

День фантастики, пригод та детективу

1. Ігрові перерви «Принцип дедукції»

2. Конкурс юних письменників «Шкільний детектив»

3. Конкурс малюнків «Фантастика та пригоди на сторінках світової літератури»


П'ятниця

День гумору і сатири

1. Випуск шкільної газети «Страшне перо не в гусака»

2. Конкурс – інсценівка байок. (6 -8 класи)

3. Ігрові перерви «Хвилинки сміху»

4. Підведення підсумків тижня



Вікторина
«Знавець світової літератури»

1. Птах, який щодня клював печінку Прометея.

2. У давньоримській міфології ім’я цього бога Юпітер. А в давньогрецькій?

3. Що означає вислів «ахіллесова п’ята»?

4. Через який фрукт розпочалась війна, що тривала 10 років?

5. Художній прийом, заснований на перенесенні властивостей одного предмета (явища) на інший за принципом їхньої схожості.

6. Напівлегендарний грецький поет, який (за легендами) був сліпим.

7. Де стояв «дуб високий» у поемі О. С. Пушкіна «Руслан і Людмила»?

8. Хто викрав у людей хлопчика, який згодом отримав ім’я «Жабеня»?

9. Як звали найкращого друга Тома Сойєра?

10. Яка країна є батьківщиною Ганса Крістіана Андерсена?

11. Ім’я богатиря, що переміг Солов’я-розбійника.

12. Герой англійських фольклорних балад, захисник бідних та пригноблених.

13. Художній прийом, заснований на перебільшенні якостей предмета, явища чи героя.

14. Хто допоміг Ебенайзера Скруджу здійснити фантастичні подорожі?

15. Назва пригодницького роману Р. Л. Стівенсона про небезпечну подорож за піратськими скарбами.

16. До якого жанру належать п’єси В. Шекспіра «Гамлет» і «Ромео і Джульєтта»?

17. Чотирнадцятирядковий жанр поетичного твору, який класично включає в себе два терцети і два катрени.

18. Як звали даму серця Дон Кіхота?

19. Як називається країна маленьких людей, до якої потрапив Гуллівер?

20. Друг доктора Ватсона.

21. Воїнське звання Тараса Бульби.

22. Інша назва доби Відродження.

23. Кому Петрарка присвятив усі свої сонети?

24. «Батько» історичного роману.

25. Ким за фахом був французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері?


 Конкурс шкільних детективів

Увага! Увага!

        Оголошується надзвичайна ситуація! Відомі письменники загубили свої псевдоніми. Велике прохання до того, хто правильно підбере псевдонім кожному письменникові, негайно звернутись до вчителя світової літератури!



Марія Клариса Агата Міллер
Жорж Санд
Анрі Марі Бейль
Мольєр

Жан Батист Поклен
Агата Крісті

Франсуа-Марі Аруе
О’Генрі

Володимир Олександр Аполлінарій Костровицький
Стендаль
Вільям Сідні Портер
Марк Твен

Аврора Дюпон - Дюдеван
Вольтер

Семюель Ленгхорн Клеменс
Гійом Аполлінер



Тематичний вечір
«Ми всі – частинки одного живого світу»
 (Присвячений творчості Сергія Єсєніна) 

Підготовка зали: На сцені знаходиться проектна дошка із зображенням портрету С. Єсеніна. По залу розвішані вислови відомих людей про С. Єсеніна, репродукції картин із зображенням природи. Звучить легка музика.


Ведуча. Ви бачили коли – небудь, як падає зірка, залишаючи у небі сріблястий слід? А встигали загадати бажання? Так, зірки падають дуже швидко, але враження від їхнього падіння незабутнє.


Ведучий. Дві дати: 21 вересня 1895 року і28 грудня 1925 року. Перша – дата народження, друга – дата смерті. Між ними – коротке, як спалах падаючої зірки, життя, життя в 30 років. Але життя яскравого, неповторного, талановитого, захоплюючого і загадкового. Саме так прожив своїх 30 років російський поет Сергій Єсенін.


Ведуча. Так, життя, як говорить народна мудрість, не вимірюється довжиною. Сергій Єсенін прожив мало, але встиг зробити дуже багато. Його справа – його вірші. До цього часу їх читають, пишуть на них музику, захоплюються ними навіть тоді, коли не знають імені автора.


Звучить пісня «Не жалею, не зову, не плачу».


Ведучий. Народився С. Єсенін у селянській родині. З дитинства його огортала атмосфера народної поезії: дід і матуся були добрими знавцями народної пісні, бабуся – казки.


Ведуча. У 5 років хлопчик навчився читати, і це відкрило для нього неосяжні світи. А у      8 – 9 років Єсенін пише свої перші вірші.



Ведучий. В автобіографії Єсенін зазначить згодом : «Вірші почав писати рано. Спонукала до цього бабуся. Вона розповідала казки. Деякі казки з поганим кінцем мені не подобались, і я їх переробляв на свій лад. Вірші почав писати, наслідуючи частівки.»



Ведуча. Це були наївні дитячі вірші, які запам’ятовувалися назавжди.


 

Звучать вірші «Белая берёза», «Зелёная причёска», «Поёт зима – аукает», «Я по первому снегу бреду». 


Ведучий. Краса природи рідної землі надихала багатьох митців на створення визначних шедеврів. Природа для С. Єсеніна – «колиска» і поетична «школа». Вона – душа його поезії, без неї поезія не могла б існувати, втративши всю свою неповторність і красу.


Ведуча. Пейзажна лірика Єсеніна – найкраща частина його творчості. З народного мистецтва до поета приходить усвідомлення нерозривного зв’язку людини й природи й прагнення до загальної гармонії, до єдності всього існуючого. Люди, тварини, рослини, стихії і предмети – всі вони, за Єсеніним, діти однієї матері – природи. Вона у віршах Єсеніна олюднена – живе, страждає, співає.
А улюблений образ поета – образ берези.


 

Пісня «Отговорила роща золотая».


Ведучий. Про що б не писав С. Єсенін, його поезії завжди відзначалися глибокою сердечністю. Вона у кожному рядку і навіть між рядками. Вона – поруч з віршем. Послухайте «Лист до матері» - і ви відчуєте те, що не завжди ми вміємо висловити.


Звучить «Лист до матері»


Ведуча. Десятки років люди читають ці прості душевні рядки – і майже у всіх на очах сльози. Це тому, що вони, як молитва, - про кожного з нас. До матері Єсенін звертається неодноразово.


Звучить вірш «Разбуди меня завтра рано». 


Ведучий. С. Єсенін був одним із тих, кому ніколи не сиділося на місці. «Мурманськ, Соловки, Архангельськ, Туркестан, Киргизькі степи, Кавказ, Персія, Україна і Крим…Об’їздив усю Європу й Північну Америку».Варто лише глянути на карту, щоб переконатися, якими різними і довгими були його маршрути. А в дорозі народжувалися вірші. 


Звучить вірш «Я покинул родимый дом».


Ведуча. Поет мандрував багато. Приїздив і до України, зокрема до Харкова і Києва, зовсім юним переклав та опублікував уривок з поеми Тараса Шевченка «Княжна». У Єсеніна є вірш, що має підзаголовок «З Тараса Шевченка», датований 1914 роком і присвячений сторіччю від дня народження великого українського поета.


 Звучать вірші: «Село» Яса в душі моїй», «Ниви зжаті, пущі голі».


Ведучий. Якось один знайомий запитав С. Єсеніна: «Ти постійно в дорозі, Сергію. А коли ж ти пишеш?». Відповідь була короткою: «Завжди». «Моя лірика живе однією великою любов’ю, любов’ю до батьківщини. Почуття батьківщини – основне в моїй творчості», - стверджував поет. З усіх своїх подорожей він завжди привозив один і той самий сувенір – любов до своєї землі. Він любив свою батьківщину прекрасною любов’ю сина – щиро, відверто, до нестями й сердечного болю.


 Звучать вірші «Пой, ты, Русь моя родная», «Тебе одной плету венок».


Ведуча. Люблячи батьківщину, люблячи природу і її творчість, С. Єсенін був поетом милосердя.


Ведучий. Російський письменник Максим Горький пригадував, як він попросив С. Єсеніна прочитати вірш про собаку, у якої забрали і втопили в річці семеро цуценят: «Якщо ви не втомились…». Він ще не закінчив фразу, а Єсенін уже відповів: «Я не втомлююсь від віршів». А потім недовірливо запитав: «А Вам подобається про собаку?». Максим Горький сказав, що, на його думку, він перший у російській літературі так досконало і з такою щирою любов’ю пише про тварин. «Так, я дуже люблю усяких звірів», - мовив Єсенін задумливо і тихо… і почав читати «Пісню про собаку». І коли промовляв останні рядки, на його очах також заблищали сльози.


Звучить вірш «Пісня про собаку».



Ведуча. В усьому поет відкривав «душу живу», з усім «живим» був у щирих стосунках і дружбі. Він серцем відчував кожний листочок, квіточку, дерево. Тому біль ображеної собаки – це його біль. Поет не один раз звертається до «братів наших менших» і взагалі до всього живого.


Звучать вірші «Ах, как много на свете кошек», «Корова».


 

Ведучий. У кожному вірші – біль. Біль не тільки через страждання тварин, а й через усвідомлення черствості людської егоїстичної душі. Єсеніну було важко усвідомлювати, що світ людей набагато жорстокіший за звірині інстинкти та закони.


Ведуча. Життя С. Єсеніна закінчилось трагічно 28 грудня 1925 року. Поет сам обірвав його, залишивши на прощання вірші, написані за кілька годин до смерті.



Звучить вірш «До свиданья, друг мой, до свиданья».



Ведучий. Це було 85 років тому. Та до цього часу, і впевнено можна сказати, що ще довгі роки, вірші С. Єсеніна житимуть у книгах, піснях і душах. Душах тих, хто познайомився з ними і вже ніколи не зможе забути.


Ведуча. Поезія С. Єсеніна добре знана і любима українським читачам. Його твори перекладали Володимир Сосюра, Володимир Коломієць, Михайло Левицький. Про свою любов до Єсеніна писав український письменник Юрій Яновський у вірші – відповіді на трагічну смерть великого російського поета.


Звучить вірш Ю. Яновського «Збережу на пізню на дорогу».



Ведучий. Багато читачів поезій Єсеніна виливають свій сум за загиблим поетом у власних віршах, можливо вперше взявшись за віршування.


 Ведуча. Український поет Дмитро Павличко назвав Єсеніна «Метеором російської поезії», і відзначив, що «особливо дороге нам те, що твори Єсеніна оспівували єдність людини з природою, нам дороге виховання людини в дусі пошани до природи, яке має так само патріотичний сенс».


Ведучий. З роками все більше розкривається перед нами єсєнінська любов до отчого краю, його смуток за долю рідної природи, за збереження її краси. Про це пише Дмитро Павличко у вірші «У хаті Єсєніна».



Звучить вірш Д. Павличка «У хаті Єсєніна» (на фоні тихої музики)



Вчитель. Яскравою зіркою спалахнув С. Єсенін на небосхилі російської поезії, осяяв його неповторним світлом і згас, але людям залишилися відблиски - промені – це його поезії. Вони вирізняються глибокою щирістю, душевністю. Поет знаходить такі поетичні образні метафори, що торкаються самого серця.

         Ми з вами, діти, є клітиночками, частиночками природи. І, мабуть, від того, як ми відносимося до природи, залежить наше майбутнє. Кожен із нас повинен нести відповідальність за кожне деревце, кожну тваринку, кожну пташку. Ми маємо захистити рідного зеленого друга й не заплющувати очі на неподобства. До природи потрібно ставитися з пошаною, любити її, поклонятися, берегти, якщо хочемо, щоб вона нас терпіла. Не забуваймо – людина могутня! Але природа – набагато могутніша.


Звучить пісня «Оркестр природи», під яку на сцену виходять всі учасники.