Виховний захід

«Кохати – значить жити!»

Конкурсно – розважальна програма 

до Дня святого Валентина

Цілі виховного заходу: ознайомити з історією виникнення та світовими традиціями святкування Дня Святого Валентина, як одного із найулюбленіших свят сучасної молоді; зацікавити учнів світовими поетичними перлинами інтимної лірики та драматургії; виховувати у школярів естетичні смаки та культуру взаємовідносин.

Матеріально-технічний супровід:

 декорації (дерев’яний парканчик, картонний муляж балкону Джульєтти);
 відеосупровід (проектна дошка, презентація «Закохані», відеоряд «Зорепад»), аудіосупровід (аудіозапис «Тема любви», пісня Н. Могилевської «Намалюю тобі зорі», пісня  І. Федишин «Зіркою…», пісня В. Леонтьєва «Валентинов день»);
додаткові  матеріали: крейда, балончик червоної фарби (для вступної сцени), сонце  і місяць, вирізані із кольорового картону, кишенькові ліхтарики (для танцю), дві половинки серця (для святого Валентина), паперові Валентини, ручки, чистий папір (для конкурсів).

 Література:

1. Анна Ахматова. Малое собрание сочинений. – Санкт-Петербург. - Азбука. -2012. – 624с.2. Видиш С.Л. Сутність позакласної виховної роботи [електронний ресурс] / / http://pedsovet.info/3. Поезія. Л. Костенко, О. Олесь, В. Симоненко, В. Стус. –К., Наукова книга. -2013. -272 с.4. Сосюра В. Поезії . - К.:Рад. письменник, 1975 . - 319 с.
5. Шекспір Вільям. Твори в шести томах. Том 1. -Київ., - «Дніпро». -1984

Зміст заходу

На сцені парканчик. Вибігає учень (5 – 6 клас), оглядається, усміхається, витягує крейду і пише на паркані «Оля + Коля = любов», втікає. Виходить інший учень (9 -11 клас), бачить напис, хитає головою, усміхається, витягає балончик з фарбою і пише «Настя, я тебе люблю! В…», йде, гордо, поважно.         На сцену виходять хлопець і дівчина, тихо розмовляють між собою.

Дівчина: - Так, я сьогодні бачила, як хлопчик з першого класу смикнув за кіски свою однокласницю і втік.

Хлопець - О, так він, певно, закохався!

 Дівчина: – Ага! (Сміючись) Я теж так подумала!

 Хлопець( дивлячись на паркан): О! І тут любов!

Дівчина: Та-ак! А зранку ще парканчик був чистенький.

Хлопець: Цікаво, що це за Оля і Коля? А що за таємничий В. так полюбив якусь                Настю, аж витратив балончик фарби?

Дівчина: А мені цікаво, чиї руки так старались пофарбувати паркан, тому що, здається, їм прийдеться зробити це знову.

Хлопець: Не дивно. У нас давно уже прийнято свої великі почуття виражати    
                парканах, лавках, стінах

Дівчина: І дарма. Існує безліч кращих способів виразити свої почуття.

(Обоє поволі йдуть зі сцени, ще розмовляючи)

Хлопець: Ти маєш на увазі вірші?

Дівчина: І вірші також.

 Звучить «Тема любви» із кінофільму «Гардемарины, вперёд!». На проектній дошці з’являються зображення закоханих пар. Виходять дві учениці і читають напам’ять вірші на фоні тихої музики.

 Учениця 1: То змейкой, свернувшись клубком
                    У самого сердца колдует,
                    То целые дни голубком
                    На белом окошке воркует.
 
                    То в инее ярком блеснёт,
                    Почудится в дрёме левкоя…
                    Но верно и тайно ведёт
                    От радости и от покоя.
 
                    Умеет так сладко рыдать
                    В молитве тоскующей скрипки,
                    И страшно её угадать
                    В ещё незнакомой улыбке.
                                                    (Анна Ахматова) 

Учениця 2:      Серед безлічі думок,
                        В океані суму й щастя,
                        Через терни до зірок,
                        Дивна стежка простяглася.


                        Хтось її мина зумисно,
                        Хтось на неї й не ступа,
                       Комусь іти було вже пізно,
                       На півдорозі хтось зверта.


                       Але боятися не треба,
                       Твій шлях підкажуть почуття,
                       Й душа злітатиме до неба,
                       Бо назад немає вороття.


                       Про цю стежину чули всі,
                       Вона - не зрада, не провалля.
                       Хай знає кожен в майбутті,
                       Що ім'я її - КОХАННЯ!!!

Виходять ведучі (у вечірніх нарядах)

 Ведучий: Коли в душі полярна зима, і хтозна, чи настане літо, потрібно, щоб
                пітьму перетнула світла смуга. Що може засяяти таким промінням? 

Ведуча: Немає кращих ліків від смутку, ніж посмішка чи погляд коханої
              людини. Іноді досить погляду чи дотику – і ніби знову провели              смичком по струнах  давно забутої старої скрипки. Мрії линуть, мов у              небі хмарки, зігріті першими променями сонця. І думка, ясна, метка і              легка, знаходить дивне вбрання слів… Так народжуються вічні й              неповторні історії кохання. І кожна з них є  неперевершеною й              унікальною, як унікальним і неперевершеним є давнє і завжди юне              почуття любові. 

Ведучий: Кохання – одне з найбільш піднесених і шляхетних людських
                почуттів. Воно неповторне і вічне, як саме життя. Це найкраще з
                почуттів, дарованих людству. 

Ведуча: Кохання панує над світом. Воно – поза часом.
 

Виходить учень, читає напам’ять вірш Олександра Олеся «Затремтіли струни у душі моїй…» 

Учень:   Затремтіли струни у душі моїй...
              Ніжна, ніжна пісня задзвеніла в ній...
              Що ж до їх торкнулось? Чи проміння дня,
              Чи журба, і радість, і любов моя?!


            Задзвеніли струни ще ніжніш, ніжніш... 

            Мабуть, ти до мене думкою летиш,             

           Мабуть, ти це в'єшся у душі моїй            

          І крилом черкаєш срібні струни в ній. 

Ведучий:   Ось уже 17 століть поспіль закохані всього світу відзначають найромантичніше свято року – День святого Валентина. Цей день називають днем закоханих.

 Ведуча:      Цього дня навіть повітря сповнене коханням. Амури поспішають поєднати пари, почуття яких перевірені часом, і допомагають зустрітися половинкам, які загубилися серед юрби.

 Ведучий:   А з чого, власне, усе  розпочалося? Мудрець повідав істину людині:
                   “Кохання й миле серце – річ одна,
                   Як душі мудрі з розумом єдині,                     Отак і їх ніщо не роз’єдна”.

Ведуча:      Любов’ю “хворіли” в усі епохи. Тому про неї так багато написано. Але повторень немає, бо неповторні самі люди, і кожна особа велична.
 Учень читає напам’ять вірш В. Сосюри «Так ніхто не кохав»           
 

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
В’яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…
Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані…
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

Ведуча: Сьогодні таке гарне свято – День святого Валентина, свято закоханих! Цікаво, а як воно виникло?

Ведучий: Історія цього свята надзвичайно романтична, а назву цей день отримав за ім’ям християнського мученика Валентина.

Ведуча: Невже ж його покарали за кохання?

Ведучий: Так, але через кохання інших, за співчуття і допомогу закоханим. Ось послухай.

(Тим часом на сцену вийшло троє учнів)

Учень 1: Молодий, добрий і чуйний християнський священник Валентин жив у III столітті нашої ери в римському місті Терні. У цей час правив імператор Клавдій II, який шанував військову доблесть і обожнював військові походи, а от до християн був не дуже прихильним. Щоб зберегти воїнський дух солдатів, імператор видав наказ про заборону легіонерам одружуватись. Адже ті, хто мають сім’ю, більше часу проводять саме там і думають зовсім не про благо імперії.
Учень 2: Не боячись гніву імператора, молодий християнський священник і далі таємно вінчав легіонерів з їхніми коханими. Іноді кажуть, що його покровительство було ще більшим – нібито він мирив тих, хто посварився, писав любовні листи за некрасномовних вояків, дарував молодятам квіти.
         Проте за свою доброту Валентин був жорстоко покараний. Наприкінці 269 року нашої ери Валентина взяли під варту, а незабаром вийшов указ про його страту. 14 лютого 270 року указ було виконано. 

Учень 3: Легенда огортає романтичним ореолом і останні дні життя Валентина. За однією з легенд, у нього закохалася сліпа дочка тюремника. Валентин, як священник, що давав обітницю безшлюбності, не міг розділити її почуття, але в ніч перед стратою написав їй зворушливого листа. За іншою версією, Валентин сам закохався у прекрасну дівчину і навіть зміг зцілити її від сліпоти.
 

(Учні йдуть зі сцени)

 Ведуча: Як все було насправді, ми ніколи не дізнаємось, але безперечно одне – молодий християнський священник помер в ім’я Любові. І цієї Любові на його коротке життя йому було відпущено напрочуд багато – і любові від Бога, і любові до прекрасної дівчини, любові до людей, яким він допомагав і як священник, і як лікар, і просто як прекрасна людина зі світлою душею.
 Ведучий: Не дивно, що про Валентина не забули та обрали його покровителем усіх закоханих.
 Ведуча: До речі, виготовлення на День святого Валентина послань – це вже традиція. Написавши своїй коханій зворушливі слова любові, святий Валентин не міг передбачити, що вони перетворяться у величезну кількість любовних записок у віршах та прозі, серйозних та жартівливих. Добре, що є такий день, коли можна освідчитись в коханні всім, хто тобі любий; відкрити свої почуття тим, заради кого хочеться жити, завдяки кому все здається світлішим, теплішим і кращим.
 Ведучий: Особливо цей день важливий для тих, хто вперше відчув це солодке, незрозуміле, неповторне почуття – кохання! Добре, якщо характер дозволяє сказати все щиро своєму коханню, а якщо ні?.. Як  зізнатися в тому, що в тебе на душі? Як підійти до коханої людини, коли тремтить голос та підгинаються ноги? Тоді на допомогу прийде листівка-валентинка – обов’язковий атрибут цього свята.
 Ведуча: А чи знаєте ви, що ідею створення першої валентинки приписують Чарльзу, Герцогу Орлеанському і датують 1415 роком. В цей час Герцог сидів у в’язниці, в одиночній камері, і писав любовні послання своїй дружині.
 Ведучий: Щоб перевірити ваші знання про валентинки, оголошуємо конкурс. Нам потрібні троє бажаючих. Ласкаво запрошуємо вас на сцену.
 Ведуча: (після виходу бажаючих на сцену). Вам потрібно правильно підписати валентинки. Для того, щоб полегшити вам завдання, наголошуємо на тому, що справжня валентинка повинна бути анонімною, тобто без підпису автора. Але одержувач має здогадатись, від кого послання.
 

Роботи оцінює зал, аплодуючи валентинці,  яка сподобалась найбільше.

 Ведучий: Свої почуття можна виразити не тільки словами, а й за допомогою погляду, подарунком, героїчним або просто добрим вчинком.
 Ведуча: А ще про кохання можна сказати мовою танцю…
 

(Танець «Намалюю тобі зорі…»)

 Ведучий: День Святого Валентина в кожній країні святкують по-різному.Наприклад, у середньовічній Англії був поширеним звичай обирати собі “Валентину”. Кілька молодих людей писали на шматочках пергаменту імена, складали їх до капелюха і тягли жеребок. Та дівчина, ім’я якої випадало юнакові, на цілий рік ставала його “Валентиною”, а він, відповідно, її “Валентином”.
 Ведуча: Хлопець складав своїй дівчині сонети, грав на лютні, всюди супроводжував – тобто, був справжнім лицарем. Саме цей звичай оспівувала в своїй відомій пісні Шекспірівська героїня Офелія. До наших часів Британія зберігає ці “язичницькі” традиції. 

Ведучий: Безтурботні італійці святкують Валентинів день по-іншому – вони вважають необхідним робити коханим подарунки, найчастіше – солодощі. Бо вважають - тоді спільне життя обов’язково буде “солодким”. 

Ведуча: Найцікавіше святкують День св.Валентина в Японії. Цього дня на головній площі Токіо проходить “найгучніше зізнання в коханні”. Юнаки та дівчата по черзі горлають що є сили всілякі зізнання в коханні. Хто гучніше прокричить про своє кохання, отримує спеціального приза. 

Ведучий: Ви, шановні глядачі, теж маєте можливість отримати спеціальний приз, прийнявши участь у наступному конкурсі.
 Ведуча: Запрошуємо на сцену дві пари.
 Ведучий: Конкурс має назву «Буриме». Отож кожна пара має скласти чотиривірш з римами до слів «кохання» і «моя»….
 Ведуча: А поки йде робота над створенням вірша, ми пропонуємо вам послухати гарну пісню про кохання
(Звучить пісня, наприклад, І. Федишин «Зіркою…») 

Результати конкурсу (знову переможців обирає зал)

 Ведучий: Мільйони років на землі звучать слова кохання. Здається, сказано було уже все і різними словами. Прожито всі можливі перешкоди і пригоди. Імена деяких закоханих відомі всьому світу, вони стали символами невмирущого і незнищенного кохання.
 Ведуча: Згадаймо Трістана та Ізольду, Ланселота та Гвіневру, Паріса та Єлену.
 Ведучий: Та, безумовно, першість серед усіх цих імен посідають юні Ромео та Джульєтта – невмирущі герої Вільяма Шекспіра. Сьогодні вони завітали до нас, щоб показати, силу і красу справжнього кохання.
 Інсценізація «Розмова Ромео і Джульєтти. Сцена під балконом» 

Входить Ромео.Ромео  Сміється з шраму той, хто ран не мав.
 Вгорі, край вікна, з'являється Джульєтта. 

Ромео Та тихо! В тім вікні сяйнуло світло!
Там схід, сама ж Джульєтта - ясне сонце!
Зійди ж, прекрасне сонечко, і сяйвом
Блиск заздрісного місяця убий!
Він і без того зблід, він занедужав
Від прикрості, що ти - його служниця,
А все ж затьмарила його красою. …
Он владарка моя, моє кохання!
Дізналася б вона, як я люблю!
Вона заговорила? Ні, мовчить...
Ну що ж. Нехай. Адже говорять очі.
Я відповім... Який-бо я зухвалець.
Ні, не до мене очі ці говорять. …
О, що,  коли  б і справді тії очі
На небі сяли, зорі ж - на обличчі?
Обличчя ясні зорі ті затьмило б,
Як сонечко - ліхтар; та з неба ж очі
Лили б такі  потоки променисті,
Що всі пташки співати почали б,
Подумавши, що то вже сходить сонце!
На руку ось  схилилась край віконця,
Притиснувши долоню до щоки...
Якби мені за рукавичку бути
І доторкатись до щоки її!
 Джульєтта  О лишенько!
 Ромео               Вона заговорила...
Мій світлий ангеле, мов ясні далі,
Ти сяєш наді мною серед ночі,
Як легкокрилий посланець небес …
 Джульєтта   Ромео! О, навіщо ти Ромео?
Зміни своє ім'я, зречися батька;
Як  ні, то присягни мені в  коханні,
І більше я не буду Капулетті.

 Ромео (вбік) Послухать - чи  відповісти відразу?
 Джульєтта   Лише твоє ім'я - мій ворог лютий;
А ти - це ти, а зовсім не  Монтеккі...
Що є Монтеккі?  Таж чи так зовуть
Лице і плечі, ноги, груди  й руки
Або якусь частину тіла іншу?
О, вибери собі нове ім'я!
Та  що ім'я?  Назви хоч як троянду,
Не зміниться в ній аромат солодкий!
Хоч як назви Ромео - він Ромео.
Найвища досконалість все  ж при ньому.
Хоч би він був і  зовсім безіменний...
О, скинь же, скинь своє ім'я, Ромео!
Воно ж не є тобою, і  взамін
Візьми мене усю!..
 Ромео  Ловлю на слові!
Назви мене коханим, і умить
Я вдруге охрещусь і  більш ніколи
Не буду зватися Ромео.
 Джульєтта     Хто ти,
Що, притаївшись під серпанком ночі,
Мою підслухав таїну сердечну?
 Ромео   Яким ім'ям  назвать себе - не знаю.
Своє ім'я ненавиджу я сам!
Свята моя, адже ж воно - твій ворог.
Я б розірвав його, коли б воно
Написане стояло на папері!
 Джульєтта  Мій слух не похопив ще й сотні слів
Із уст твоїх, а голос я впізнала:
Хіба ти не Ромео, не Монтеккі?
 Ромео  О ні, свята, знай: що не те й не інше,
Якщо вони для тебе осоружні.
 Джульєтта  Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо?
Як міг ти перелізти через  мур?
Адже високий він і неприступний.
Згадай-но, хто ти: смерть  тебе спіткає,
Як з наших хто тебе застане тут.
 Ромео  Кохання принесло мене на крилах,
І не змогли цьому завадить мури;
Кохання може все і все здолає,-
Твоя рідня мені не перешкода.
 Джульєтта  Вони тебе уб'ють, коли побачать.
 Ромео  В очах твоїх страшніша небезпека,
Ніж  в двадцяти мечах. Поглянь лиш ніжно -
Й мені ненависть їхня  не страшна.
 Джульєтта  О, не хотіла б я нізащо в  світі,
Щоб тут вони побачили тебе!..
 Ромео  Своїм плащем мене прикриє ніч.
Та, як не любиш ти,- нехай знаходять...
Хай краще смерть від лютої злоби,
Ніж довгий вік без ніжності твоєї.
 Джульєтта  Хто показав тобі сюди дорогу?
 Ромео  Моя любов! Вона мене навчила,
Дала мені  пораду …
 Джульєтта  Моє лице ховає маска  ночі,
Але на нім пала дівочий стид,
Що ти в цю ніч мої слова  підслухав.
Хотіла б я пристойність зберегти, хотіла б я... та годі прикидатись!
Мене ти любиш? Знаю, скажеш: «Так...»
Тобі я вірю, з мене досить слова.
О, не клянись! Зламати можеш клятву:
Недурно ж кажуть, що з любовних клятв
Сміється сам Юпітер. О Ромео!
Скажи, якщо ти любиш, правду щиру.
Коли ж вважаєш - переміг мене
Занадто швидко, я тоді насуплюсь,
Скажу уперто: «Ні!», щоб ти благав.
Інакше - ні, нізащо в світі! Ні!
Так, мій Монтеккі, так, я нерозважна
І, може, легковажною здаюсь...
Повір мені, і я вірніша буду,
Ніж ті, що хитро удають байдужість.
І я б могла байдужою здаватись,
Якби зненацька не підслухав ти
Любов мою й слова мої сердечні...
Пробач  мені, мій любий, і не думай,
Що мій  порив палкий - це легковажність;
Мою любов відкрила темна ніч.
 Ромео  Клянусь цим місяцем благословенним,
Що сріблом облива верхи дерев...
 Джульєтта  О, не клянися місяцем зрадливим,
Який так часто змінює свій вигляд,
Щоб не змінилася твоя любов.
 Ромео  То чим я поклянусь?
 Джульєтта   Не треба зовсім.
Або, як  хочеш, поклянись собою -
Душі моєї чарівним кумиром,-
І я  повірю.
 Ромео    Серця почуттям...
 Джульєтта  Ні,  не клянись! Хоч ти - єдина радість,
Та не на радість змовини  нічні...
Все сталось несподівано занадто -
Так швидко, так раптово й необачно,
Як  блискавка, що блисне й раптом зникне
Ледь встигнемо сказати: «Он сяйнуло!»
Добраніч, любий! Теплий подих літа
Нехай цю бруньку ніжного кохання
Оберне  в пишну квітку запашну,
Коли з тобою зійдемося ще раз.
Добраніч! Хай у тебе переллється
Той мир, що вщерть моє сповняє серце!
 Ромео   Без нагороди так мене й покинеш?
 Джульєтта   Якої ж  нагороди хочеш ти?
 Ромео  Повинна ти в коханні присягти.
 Джульєтта  Я присяглась раніш, ніж ти просив,
Проте я хтіла б клятву ту забрати.
 Ромео  Забрати клятву? О, навіщо, люба?
 Джульєтта  Щоб бути щедрою і знов віддати.
Таж я того жадаю, що вже маю:
Як море, доброта моя безкрая,
Як море, дна не має і любов,
Що більше їх я віддаю тобі,
То більше їх у мене зостається,
А їм немає меж...

                           Мамка кличе за сценою.
У домі гамір!
Прощай, мій любий!.. Няню, я іду!
Не зрадь мене, Монтеккі мій коханий.
 Актори кланяються і виходять Ведучий: Один німецький філософ сказав: «Любити – це знаходити в щасті  іншого своє щастя».
 

Ведуча: А знаменитий французький письменник Франсуа Ларошфуко, що прославився своїми афоризмами, сказав: «Любов, як привид – всі  про неї говорять, але ніхто не бачив».
 Ведучий: А я вважаю, що любов можна побачити: в усмішці, в очах. Адже це почуття, яке неможливо приховати.

Звучить вірш «Поглянь в мої очі»

Поглянь в мої очі,
Втопися у них...
Там сонце і ночі,
Там образ застиг.
Там радість і смуток,
Там біль і вогонь.
Там чорний відбиток
Пекучих долонь.
Там тепла усмішка,
Солона сльоза.
Там зоряна книжка
І чиста роса.
Там цвіт, що летить
В небеса самоти.
Там серце моє,
Там кохання.
Там ТИ...
 На сцену виходить святий Валентин Св. Валентин: Я прийшов у цей світ, щоб ім’ям своїм святого Валентина благословити любов і люблячі серця. Я отримав перемогу над смертю, тому що вірив – нема сили, могутнішої за любов.

(Піднімає над головою дві половини серця)

Розпадаються імперії, розділяються країни, вмирають люди. Але залишається любов, що з’єднує серця, що народжує безкінечність почуттів, що дарує життя!

(З’єднує половинки).

 Всі разом: Кохайте і будьте коханими!Звучить музика (В. Леонтьєв «Валентинов день», приспів).